четвер, 24 грудня 2015 р.

Краса врятує світ!

Привіт! :)
Нещодавно я мала змогу бути моделлю на презентації продукції від фірм #EgoProfessional та #idHair. Оскільки моє волосся давно потребувало хорошого догляду, то ця презентація була як ніколи вдалою)

Так от.
У зазначений час та зазначене місце я прийшла отримувати задоволення :)
Власне сама презентація відбувалась у львівському салоні краси "Аннета", що на вулиці Генерала Чупринки, 10. Салон світлий та комфортний, мені сподобався.
Дочекавшись своєї черги, я віддала свою світлу голівоньку у руки майстрів :)
Спочатку, як заведено в таких місцях, моє волосся помили дуже пахучим шампунем, в запах якого я майже закохалася! Потім нанесли не менш пахучу маску від #idHAIR, яка живить та відновлює пошкоджене волосся. Після нанесення маски, для закріплення її відновлювального ефекту майстер користувався апаратом для ультразвукової терапії Ego THERAPY, який допомагав корисним речовинам, що знаходяться у масочці, глибше проникати у моє волосся та зволожувати його. Що цікаво, цей унікальний інструмент працює на основі поєднування ультразвукової та інфрачервоної технологій, але при своєму нагріванні залишається абсолютно холодним! Отаке собі поєднування непоєднуваного :)
Пізніше волосся висушили феном Ego INFUSE  з аргановою олією, що надає волоссю природний блиск і робить його слухняним та нанесли живильний спрей 911, який захищає волосся під час укладки. Після сушки було вирішено, що я буду ще гарніша і матиму легкі локони (в чому я сумнівалась, бо на моєму волоссі локони майже не тримаються) і в цьому мені допоміг "утюжок" від ego INFLATED, який впорався зі своєю роботою якнайліпше. Локони лягали легко, не розкручувались і виглядали дуже гарно. На фініші, для закріплення ефекту від укладки був використаний соляний спрей Silver, який вдало зафіксував локони і не давав їм розкрутитися.
Можу сказати, що локони трималися у своєму первинному вигляді близько 4-5 годин, гордо витримавши львівські маршрутки, досить сильний вітер і цікавість очей (та часом рук :)) моїх друзів. Ввечері, після досить таки насиченого дня, вони ще були в досить не поганій формі, що не може не тішити.
За тиждень після всіх цих процедур, ефект не закінчився. Моє волосся й досі легше розчісується та має гарний доглянутий вигляд. Безумовно, я задоволена результатом і можу радити вам всі вищеперелічені засоби. Дякую організаторам за запрошення, за чудову атмосферу на презентації та за те, що зробили моє волосся красивим та здоровим! :)



Більш детально з продукцією цих фірм можна ознайомитись на їхніх сайтах:
http://egoprofessional.com.ua/shop/
http://idhair.com.ua/shop/
 Фото: Влад
Майстер, що чаклував над моїм образом: Антон

Ще раз дякую! :)
І зустрінемось!

субота, 14 листопада 2015 р.

І знову про Львів...


Львів завжди славився своїми затишними вуличками, кавою і шоколадом. Нікого не залишить байдужим і його прекрасна архітектура та щирі люди. Коли ти прогулюєшся Площею Ринок, до тебе обов'язково долине запах свіжозмеленої кави з найближчої затишної кав'ярні. Ти не стримуєшся і обов'язково заходиш туди на таке бажане горнятко. Сідаєш за вільний столик (бажано десь в кутку), насолоджуєшся ароматним напоєм та ласуєш чимось смачненьким. Казка!
До слова, я дуже люблю заходити отак "на каву" у "Львівські круасани", що на Проспекті Свободи. Круасани там просто неймовірні. Особливо з шоколадом! :)
Це місце нове, але дуже миле. Там затишний інтер'єр і завжди  лунає гарна музика. Ну це вам так, на замітку :)
А взагалі, майже кожна кав'ярня у місті Лева особлива. Там незрівнянні десерти, там дивовижний інтер'єр, а там - просто добре. Знаю точно, кожен має тут своє улюблене місце.
Власне мої улюблені місця у Львові я можу перечисляти безкінечно: парк біля Університету, Площа Ринок, Личаківський цвинтар - взагалі перехоплює подих. Так, Львів красивий і вражаючий. Та це лиш його зовнішня оболонка. Всередині він зовсім інший. І не завжди такий культурний, як здається. Чим далі ти від центру, тим більше змінюється це місто. Тут люди борсаються в смітниках, розпивають горілку на дитячих майданчиках, закусуючи це все жменькою насіння на декількох людей (І ще добре, якщо взагалі закушують). Тут тобі прям під ноги плює не дуже охайний мужчина і не всюди світять ліхтарі. 
Проте, такі люди є всюди. Але в Львові, до якого всі звикли, це трохи не вписується... Хоча, якби в цьому місті все було ідеально, то мабуть, тут було би аж занадто солодко. А солодкого багато не можна! :)

Всім добра! :)


*Фото з просторів інтернету та власні. 

пʼятниця, 29 травня 2015 р.

Пост ниття


Давно не заходила на блог, проте весь час занотовувала собі у блокнот, що мушу сюди заглянути. І щоразу писала безліч тем, про що я маю писати. Але толку з того, якщо все одно цей пост буде зараз не про те все.
Це буде пост-депресняк. Не хотіла це писати сюди, але вже й дуже давно тримаю це все в собі. Чому в собі? Бо по-суті, навіть і немає кому розповісти. А якщо і розкажу, то мене або не зрозуміють, або не зрозуміють, саме так.
Нещодавно мене відвідала така думка, що я взагалі нещаслива людина!
Ні, звісно, є моменти, які мене тішать, які приносять мені більш-менш задоволення, але це все не те.
Мені вже 20, а я як це не прискорбно звучить, ще нічого, абсолютно нічого не досягла в своєму житті. Дехто скаже, що я дурна, ще рано, ще купа часу і тд. Так, часу ж нібито багато, але якщо ні? Якщо не буде в мене того часу? Ніхто ж не знає, до скількох ми доживемо, що встигнемо, і що нас чекає завтра. Ми лишень можемо будувати якісь плани, мати якісь бажання, але ж не зовсім не факт, що вони здійсняться...
Я маю багато мрій, я б сказала, дуже багато. І це скоріше не мрія, а просто ще не здійсненна справа. Бо для поїздки в Париж треба лишень закордонний паспорт, турпутівка, і деякі заощадження, а для банджиджампінгу треба рішучість, тренер та якихось 200 грн, 
Це ж ніби просто! Але для мене ні, бо я знову ніяк не можу зробити собі паспорт, відкласти достатньо коштів та набратися тої рішучості. :(
А взагалі, я дуже заплуталась, заплуталась сама в собі, в своїх думках, справах, планах - у всьому. І це жахливо, бо я не знаю, як з цих тенет вибратись. Я щовечора собі обіцяю, що я впораюсь, що в мене все вийде, а в висновку, я сиджу вдома і вдаю суперзайнятість, бо з'являється безліч справ, які ніби-то набагато важливіші, хоча по-суті, ні.
Я просто дуже лінива і не рішуча.
От гляну на знайомих мого віку і просто заздрю. В декого вже своя родина з чудовими дітьми, робота і щастя. В декого грандіозні плани, які вони ВТІЛЮЮТЬ. Декого не можна застати вдома, бо вони весь час у справах, вони рухаються, вони жувуть.
І дивлюсь на себе: повно проблем, (які впринципі не дуже важко вирішити), якихось неполадок, незрозумілостей і багато відчаю. Це жахливо. Так, я це усвідомлюю і розумію, що так тривати далі не можна, бо я або просто впаду в сплячку і цілковиту апатію, або підніму свою дупу і почну жити так, як цього хочу Я!
Коли ж вже нарешті і переді мною відчиняться двері?








четвер, 9 квітня 2015 р.

Таке шось

Я давно планувала щось сюди написати, бо і виписатись\виговоритись треба комусь, але й не хочеться, щоб хтось щось знав. Дивне відчуття.
Моє життя зараз настільки змінює свій поворот, що я просто не можу уявити, як з тим всім розібратись і що мене чекає далі.
Водночас все ніби добре, але й в той же самий момент все настільки паршиво, що аж опускаються руки...
Кажуть, коли зачиняються одні двері, то обов'язково десь відкриваються інші. В моєму випадку ті двері всі закриті. Або це я лиш так думаю...
Я щодня даю собі настанови, що маю зробити завтра та все це залишається лише в думках. До діла майже нічого не доходить.
Весна - час змін. А я цих змін боюся. Бо не знаю чи це саме те, що мені необхідно. Дурня якась. В мене цілковита апатія до всього. Я знаю і розумію, що так не можна і це не правильно та нічого не можу з цим вдіяти.
Не хочеться засмучувати ні себе, ні своїх близьких( а це, на жаль, буває часто).
Мабуть, мені просто треба хороша взбучка, щоб хтось надоумив мене й дав чарівного копняка, який би змусив мене трохи розворушитися. Але ж де цей хтось??

пʼятниця, 30 січня 2015 р.

Хіба закон когось цікавить?


Позавчора татові, як і більшості його колег, прийшла повістка на роботу.
ЗАВТРА його вже забирають на навчання у Рівне.
Татові 44 роки, в нього проблеми зі здоров'ям, він стоїть на обліку в міській лікарні. Останні два місяці майже весь час сидить на таблетках.
До того ж, він являється єдиним годувальником сім'ї. Оскільки мама на даний час не працює. + в мене навчання.
Пройшовши всі необхідні комісії (за одною він не придатний до служби, за іншою - придатний, за третьою - щось там накрутили, але ніби придатний), йому сказали:
"Ну що ж, ще один є. В суботу зранку Вас чекатиме автобус"
І все. Ні жодних пояснень, нічого.
На якісь аргументи, що тато хотів надати, йому просто закрили рота.
Хоча б за законом, на скільки мені відомо, його б не мали забирати. Для цього є всі підстави. Але ж хіба це когось цікавить?
Тато мені сказав:
"Не повезло мені, доця, не мав би ноги, чи був би сліпий, то сидів би вдома, а так якщо ходжу, то треба йти. Доця, але ти не переживай, все буде твоє. Документи всі в діда. Шкода, тільки певно не встигну бабці пам'ятника поставити. Будете ставити одразу два..."
Скільки ще оце терпіти? Тисячі чоловіків відправляють в пекло.
Всі, хто причетний до цієї війни і усіляко їй потурає, горіть в пеклі.

вівторок, 20 січня 2015 р.

А Ви вже бачили "Поводир"?
"Заплющ очі. Дивись серцем"

Про цей фільм говорять багато і не завжди позитивно. Я ж спробую донести Вам суто свою думку, щодо цієї кінострічки. :)
Я, на превеликий жаль, не встигла переглянути цю стрічку у кінотеатрі, про що дуже шкодую. Дивилася онлайн, а це далеко не ті враження :(
Тепер детальніше про сам фільм. 12 листопода 2014 року вийшла у прокат стрічка, заснована на реальних подіях, українського кінорежисера (та ще й мого земляка, режисер народився на Волині, в місті Камінь-Каширський) Олеся Саніна "Поводир, або Квіти мають очі".
В основу сюжету взято 30-і роки минулого століття, Україна в час жорстокого сталінського режиму, людей вбивають "без суду і слідства". Події плавно переходять в час Голодомору 32-33 років. Проте основною темою є історія останніх українських кобзарів. Розповідь йде від першої особи, від чоловіка, який будучи ще малим хлопчаком став поводирем одного зі сліпців-кобзарів. Кобзарів та лірників у той час (та й фактично завжди) намагалися усіляко знищити, адже саме вони несли люду правду, саме вони були носіями всенародної свідомості. Усіх музик хитрістю заманили до Харкова, де звідти їх везуть у невідомому напрямку, щоб безжально вбити.

Головні ролі зіграли:
  •  українська співачка Джамала (справжнє ім'я Сусанна Джамаладінова) - Ольга Левицька, артистка; 
  • відомий український актор Станіслав Боклан - сліпець-кобзар Іван Кочерга, у минулому командир роти армії УНР;
  • американець українського походження Антон-Святослав Грін - Пітер, син американського інженера, власне поводир.

    Цікаві факти:
    1) У написанні сценарію до фільму брала участь відома українська письменниця Ірен Роздобудько;
    2) Вперше в Україні до знімального процесу були залучені близько 50 людей із вадами зору;

    3) Частина коштів на фінансування фільму була передана прем'єр-міністром України Арсенієм Яценюком.

    4) Епізодичну роль у фільмі (поет Михайль Семенко) зіграв український письменник Сергій Жадан.
    5) Спеціально для зйомок відновили перший трактор Харківського транспортного заводу 1931 року випуску, який 50 років простояв на постаменті перед підприємством і був зданий на металобрухт. Також відновили паротяг та колію для нього (7 кілометрів вузькоколійної дороги біля міста Гайворон).

    6) Олег Санін сам у житті є кобзарем.

    7) Стрічку "Поводир" було номіновано на кінопремію Оскар, в номінації "Фільм іноземною мовою".

    8) Загальний бюджет кінострічки  - 2 млн $


    Особисто моя думка щодо цього фільму.
    На щастя, я мала змогу бачити найвідоміші українські фільми останнього часу. Як і тривалі художні фільми, так і короткометражки.
    Саме про УКРАЇНСЬКЕ кіно, я взнала, ще мабуть, розпочинаючи із кінострічки "Штольня" Любомира Левицького (2006). Тоді я ще мало що тямила в кіно, проте воно мені тоді ну дуже сподобалось :)
    Згодом були "Той, хто пройшов крізь вогонь" Михайла Іллєнка (2011), "Тіні незабутих предків" того ж Любомира Левицького (2013).
    Про короткометражки не розповідатиму, бо вони не настільки відомі, проте, повірте, не менш хороші.
    І от нарешті "Поводир". Як я вже згадувала, дивилась я його не в кінотеатрі, тому трохи засмучена, бо це зовсім не та атмосфера :(
    Але менше з тим. З перших хвилин фільму мене вразила настільки гарна картинка, дуже професійна зйомка (як для українського кіно). Це дійсно круто!
    Починаючи з вступних титрів я сиділа просто перехопивши подих - так я сиділа і до кінця фільму, дещо схлипуючи носом, тому що змушена була розплакатись (а я дуже рідко плачу під час кіно ;) ) І цим все сказано. Якби я була б на той момент в кінотеатрі, я б, безумовно, заплескала б в долоні. І знаю, таке робили багато людей після перегляду в кінотеатрах. Люди просто вставали і аплодували. Це найбільша похвала. Люди не дарма витратили гроші на квиток. Браво!

    Сильна історія, сильне кіно!
    Впевнена, що мабуть багато хто зі мною не погодиться, але це суто моя думка! Мені ця стрічка дуже сподобалась і я потім ще довго радила її своїм друзям :)
    Українське кіно - це круто! Сподіваюсь, з часом ми це зрозуміємо! ;)

"Знаєш, чому квіти повертаються до сонця? Тому що вони також мають очі..." 
"Там, де тебе чекають завжди гарно пахне. Пахне борщем, молоком і квітами".
"Всесвіт живе лише тим, що вірить". 

 

Крем під очі: як ефект "ВАУ" може бути зовсім не "ВАУ"

І знову всім привіти! :) Давно мене тут не було, але настав час повертатись (сподіваюсь, це не хвилинне натхнення :)) Сьогодні хо...