Моє життя зараз настільки змінює свій поворот, що я просто не можу уявити, як з тим всім розібратись і що мене чекає далі.
Водночас все ніби добре, але й в той же самий момент все настільки паршиво, що аж опускаються руки...
Кажуть, коли зачиняються одні двері, то обов'язково десь відкриваються інші. В моєму випадку ті двері всі закриті. Або це я лиш так думаю...
Я щодня даю собі настанови, що маю зробити завтра та все це залишається лише в думках. До діла майже нічого не доходить.
Весна - час змін. А я цих змін боюся. Бо не знаю чи це саме те, що мені необхідно. Дурня якась. В мене цілковита апатія до всього. Я знаю і розумію, що так не можна і це не правильно та нічого не можу з цим вдіяти.
Не хочеться засмучувати ні себе, ні своїх близьких( а це, на жаль, буває часто).
Мабуть, мені просто треба хороша взбучка, щоб хтось надоумив мене й дав чарівного копняка, який би змусив мене трохи розворушитися. Але ж де цей хтось??
