Сповідь моєї душі.

На дворі тихо хлюпає осінь.
Пожовкли останні кущі.
Тільки я тут тихенько записую
Щиру сповідь своєї душі.

Все змінилось. Все різко не так.
І не буде усе вже інакше
Я згрішила. Я винна. Ще б пак!
І учора, й сьогодні, й позавше.

Той вогонь, що у серці горить
Те ядро, що бажає життя.
Все згоріло. Лише на мить
Я була як сама не своя.

Я шкодую за те, що вчинила
Але то було моє життя
Я би дуже хотіла все виправити
Та назад вже нема вороття.

Я незнаю, чи ти зрозумієш
Чи ти зможеш забути те все
Та я думаю, ти це зумієш
Хай там що нас чекає іще.

На дворі тихо хлюпає осінь.
Пожовкли останні кущі
Тільки я тут тихенько записую
Щиру сповідь своєї душі...

29.09. 13р. 

МАМА!

Мама. Як рідне нам це слово. Ми йдемо з ним по життю від самого нашого народження і до самої смерті. Мама. Як багато вона для нас робить. Ті всі недоспані ночі, які вона присвячувала нам та нашому комфорту, нашій безпеці. Усе для нас. Усе, щоб нам було добре.
Мама. Саме її ім'я ми згадуємо коли нам добре і коли нам безмежно погано. Мама.
Мама завжди намагається дати нам найкраще. Вона переживає з нами усі наші перемоги та усі наші негаразди. Мама.
І навіть якщо ти знаходишся за сотні кілометрів від неї, мама завжди з нетерпінням чекає твого повернення додому. Вона неодмінно зготує твій улюблений червоний борщ чи яблучний пиріг. І нехай не завжди з мамою буває все гладко і інколи ви обоє переходите межу і просто сваритеся до останнього, все одно, рано чи пізно, ви виправите свої помилки і знову помиритеся. І все в вас буде добре. Адже це твоя мама. А мамі можна все. Вона в тебе єдина. І не дай Боже її втратити. Адже деякі дітки тільки й мріють мати справжню маму, яка обійме й приголубить. під рукою якої ти завжди почуватимешся в безпеці.
Інколи мамі достатньо просто зателефонувати. І сказати їй: " Мамо, ти в мене найкраща!"
Любіть своїх батьків, адже ніколи не знаєш, коли ти їх втратиш.

SORRY!

Ніколи не сваріться з дорогою Вам людиною. Це дуже боляче. Обидвом. Навіть якщо це вже і сталося, то робіть все для того, щоб це виправити. Адже життя непередбачуване і ніхто не знає, що від нього чекати. Ніхто не знає, що з нами може статися. Я скільки разів вже переконувалася в тому, що дорогих тобі людей треба прощати. А тим більше, якщо ви посварилися через якусь дрібницю. Дійсно дурницю. Так в мене було декілька днів тому. Через що? Через якусь фігню. За що мені вдвічі образливіше. Але...

Я знаю, що ТИ  рано чи пізно це прочитаєш. І мене зрозумієш. Принаймні я на це сподіваюсь. І я хочу попросити в тебе вибачення. Дійсно. Можливо я була не права, але то моє життя. І я роблю так, як вважаю за потрібне. І хай там що. Ти це прочитаєш. Я знаю. І, надіюсь, мене зрозумієш.

Прости мені ще раз.
Я не хотіла.
Не хотіла.

Люко Дашвар "РАЙ.центр". Мої враження.

Люко Дашвар "РАЙ.центр". Мої враження

Напишу ше декілька речень про книжку, яку давно хотіла собі купити і таки купила. То Люко Дашвар "РАЙ.центр". Мені багато хто її рекомендував та я все якось відкладала. Так от. Я дуже багато чула про цю авторку і знала, що вона пише дуже хороші твори, недарма її неодноразово нагороджували премією "Коронація слова". Вона таки того варта. 

Книжка читається напрочуд легко. Хоча вона нібито і пише "жіночі романи", але вони на диво легкі і безумовно підходять у читанні усім.
Вже з перших сторінок книжка затягує в свою історію. Та й розповідає авторка про такі звичні ситуації, які знайомі всім. Про трійко студентів, які навчаються у Києві, знімаючи на трьох" двадцятисемиметровий космос", які мають однакові вподобання і стають найкращими друзями, які діляться останнім і розповідають один одному все... та раптом життя усіх зовсім міняється, при цьому залишаючи слід у житті інших...
Не буду тут писати весь сюжет, бо можливо хтось захоче після цієї публікації прочитати "РАЙ.центр", а я переб'ю весь кайф від читання. :)
Можу сказати одне, книжка мені сподобалась. Рекомендую. Хоча я і чекала трохи іншого кінця, проте там таки дійсно все було непередбачувано. 

Отож, людоньки, бігом до книгарні і з головою поринайте у цю вельми цікаву історію. :)

+ декілька крутих висловів:
"У мене принцип: я українець. Тобто- воля плюс секс і гарно попоїсти. Нормальна життєва політика!"
"Весна, як любов. Навіть жирні добрішають."


Коротше, книжка зе бест. Треба закупити ше декілька її романів :)

Ніби все змінилося та водночас не змінилося нічого. Я таки влаштувалася у Львові. Хоча це було дуже смішно та спонтанно, але я всім задоволена. Таки є Бог на світі. Перевірено.
Мені неймовірно повезло з квартирою і компанією. Особливо Маринка. Вона чарівна. Та в нас ще й День народження майже поруч. То явно знак :)
А ше в неї дуже веселі друзі. Цим ми з нею схожі. І не тільки.
Я нарешті віднайшла у Львові свій куточок і тепер з головою поринула у навчання, бо повинна відпрацювати все те, що пропустила. Понабирала купу конспектів та писала до другої ночі. Отаке от воно, студентське життя. Недосип, недоїд, як би сказав Влад - недотрах :)
Але то таке. Головне, що все почало налагоджуватися. І не тільки в мене. Невже Фортуна і мені вирішила посміхнутися? :)

Такі собі підсумки.

Воу, воу, воу. Як давно мене тут не було. То просто не мала часу, то не мала фізичної змоги та й таке. Взялася писати, а в голові все просто не вкладається. Все якось не так. Все якось і добре і взагалі погано. Скінчилося літо, почалося навчання, настала холодна і дощова осінь. Хандра.
Якщо підвести підсумки літа - то воно було нормальне. Найбільш запам'ятованим став настільки очікуваний серпневий патіхард. Це було неймовірно. Так РІДКО може зібратися настільки рідна твоїй душі компанії. Нехай і на декілька годин. Але ці години безцінні. Їх нізчим не порівняєш. Хто брав у цьому участь, я впевнена, мене підтримають. І хай там навіть були не зовсім радісні нюанси, все пройшло просто чудово. Це було неймовірною крапкою на літніх, так би мовити, канікулах. От. 

 І начебто все вже владналося. Все було добре. 1 вересня, другий курс журфаку, посвята першокурсників, прям ностальджи. :)
Та... Це ж я. А в мене як завжди все не так, як має бути. В мене вилізли на зовні, в прямому сенсі, проблеми з ногою. І тууууут, тадаааам, лікарня, хірург, перев'язки, пропуск навчання аж на два тижні, пропуск всіх неймовірно цікавих зустрічей з відомими людьми на журфаці і не тільки. І тут таки жизньболь. В усіх сенсах. Два тижні безмежного болю, сидіння під кабінетами такої рідної мені вже лікарні і нарешті я закрила свій лікарняний. Плюс маю ще звільнення від фізри на місяць. Хоч щось добре з цього всього. Так, так, я дуже люблю фізкультуру. :)
Та тут в мене як завжди нова проблема. Це Львів, і мені нема де жити. Оскільки гуртожиток мені навіть і не світить, то мушу таки шукати другі місця для сну :)
   
Але тут є друга проблема, це МАКЛЕРИ, АГЕНТИ, ОБДІРАЛОВКА. Незнаю, як їх ше назвати. Гади. Хоч би ше пропонували шось достойне, а не хлів якийсь. В мене в сараї та й те краще. Ой, коротше. В мене є буквально один-два дні на пошук хоча б чогось більш менш підходящого. Бо й так вже пропустила все, шо могла. А то буду тусити з мєсними пєрцами-бомжами на вокзалі. :)
Коротше, побажайте мені удачі! :)

Юлька.