(2009 рік)
Дощ...
Сьогодні дощ. Мені сумно. Навколо нікого немає. Лише дощ, я і мої думки. Я дивлюсь у похмуре вікно. Бачу людей, які кудись поспішають... Поспішають, закриваючись парасолею від зливи та вітру, не бачучи нікого навколо себе. І тут я бачу тебе, ти підняв комір від холодного осіннього вітру.
Ти любиш дощ, любиш прогулюватися під ним. І я люблю дощ. В ньому можна сховати всі свої емоції, сльози... Адже коли йде дощ і люди дивляться на тебе з вулиці, вони не помічають твоїх сліз, адже він їх так уміло приховує...
Але лише ти, тільки ти міг розгледіти мої сльози у дощ, тому що мене розумів лише ти і дощ, який так старанно допомагав мені приховати свої сльози.
Інколи, коли на вулиці злива, мені здається, що всі люди на світі плачуть, плачуть через якісь свої певні проблеми. І мені дуже хочеться їм допомогти, але, на жаль, не можу! Це не в моїх силах...
Спершу мені треба розібратися зі своїми проблемами...
а головна моя проблема - це ТИ!
І дощ.., який так уміло приховує мої сльози...
Дощ...
нічо так, я певно читала це у тебе десь раніше :)
ВідповістиВидалититавтології трошки є, але загалом - молодчина:)
Да... то давно в мене вже... цей твір ше 2009 року. А на тавтології там все і побудовано.. шоб додати смислу :-)
ВідповістиВидалити